Швидкою ластівкою літо пролетіло
І жовте листя між гілками в'ється.
Природа сонце відпускати не хотіла,
Та серце по-осінньому вже б'ється.
Зірки вночі вже менш яскраво сяють,
І у гнізді уже нема лелеки.
Хоч сонця промені ще вдень на небі грають,
Та пташки пооетіли вже далеко.
Не чути співу солов'я у гаю,
Самотньо стало, все навкруг пусте.
Так тихо стало тут, неначе в раю,
Та все ж таки тут щось не те.
Сади стоять пожовклі і німі,
І гомін не несеться по діброві.
Гілки погойдуються лиш старі
І вітер у сопілку дме поволі...